Історія школи
Історія освіти в Гельмязові розпочалася 1760 року. До 1848 року у Гельмязові навчалося грамоти незначна частина дітей при найстаршій із церков - Успенській. А найзаможніші батьки наймали грамотних людей для навчання своїх дітей удома. Іноді це були справжні вчителі, як С. Левицький, про якого писав Т. Г. Шевченко у повісті "Близнецы". У 1848 р. міністерство державних маєтностей відкрило у Гельмязові школу елементарної грамотності.
Суспільні зміни приводили до змін економічного і соціального статусу Гельмязова. У 1895 р. в селі відкрито бібліотеку, яка за 5 років існування мала уже... 641 книгу. Бібліотекою користувалися близько 300 читачів, з яких 186 були дорослими, решта - учні. Свого приміщення в бібліотеки не було. Читачі цікавилися історичною та художньою літературою, і в 1901 р. прочитали 1187 книг. У 1900 р. в Гельмязові працюють 2 школи грамоти і 1 земська, у яких навчались 30 хлопчиків і дівчаток ( на 5600 чоловік населення).
Населення ставилося до справи і освіти " дуже співчуваючи", батьки хотіли дати своїм дітям не лише елементарну грамоту, а й навчати їх у спеціальних училищах. Та матеріальне становище трудящих не давало їм змоги робити це.
У 1911 році Гельмязів отримав поштово - телеграфний зв'язок. Але залізниця, прокладена через Золотоношу, залишила Гельмязів у стороні, що зменшила його роль на шляху зі степу до Дніпра. У цьому ж році у Гельмязові було побудовано коштом одинокого чиновника І. М. Гоптаренка вище початкове чотирьохкласне міське училище.
У квітні 1923 року Гельмязів став районним центром. На 1 жовтня тут було вже більше 8 тисяч населення. В селі відкрилася перша школа - семирічка, школа сільської молоді. Більше 30 % дітей шкільного віку охоплено навчанням. Відкрилися сільбуд, хата - читальня, червоний куточок, бібліотека, працювали гуртки політосвіти, лікнепи. Виникла потреба готувати агрономічних спеціалістів, тому семирічку перетворюють в агрошколу, яка вже у 1928 році на окружному конкурсі отримала першу премію за громадсько - корисну роботу. У 1932 р. семирічна школа № 1 перетворена в середню, а в 1939 р. середньою стала і семирічна.
У 1935 році Гельмязівська середня школа зробила свій перший випуск. Атестати отримали 8 осіб. У 1937 році Гельмязів був віднесений в адміністративне підпорядкування з Київської до Полтавської області. У 1938 році в селі відкрито артіль художньої вишивки, у наступному -артіль з видобування торфу у поймі р.Супій.
Мирну працю гельмязівців порушив напад фашистської Німеччини на нашу країну. Понад 3 тисячі жителів села пішли захищати Батьківщину. 23 вересня 1941 р. створено Гельмязівський районний партизанський загін, який своїми діями допомагав наближати Перемогу. Членом цього загону був відомий письменник А. П. Гайдар. Визволено село 23 вересня 1943 року. Гельмязівці активно взялися за відбудову, успішно йдуть шляхом розвитку народного господарства, культури, освіти. Зростає добробут трудящих: будуються нові будинки, з'являються телевізори, газові плити, селяни стають власниками мотоциклів, легкових автомобілів. У селі працюють середня та восьмирічна школи, а вечорами юнаки і дівчата здобувають середню освіту без відриву від виробництва.
Гордістю гельмязівців став Будинок культури із залом для глядачів на 800 місць і бібліотекою для дорослих на 40 тис. книг. Розвивається художня самодіяльність. Мають свої професійні клуби міжколгоспбуд, радгосп, відділення сільгосптехніка, торфопідприємство і сільське споживче товариство. Для школярів діє Будинок піонерів, є дитяча бібліотека. Гельмязів став сучасним культурним населеним пунктом. На тлі розвитку села розвивається і середня школа. Зміцнюється навчально - матеріальна база.
У 1958 році збудовано двоповерхове навчальне приміщення, у 1960 р. -шкільні майстерні, інтернат, гаражі для шкільної техніки, а в 1972 р. побудовано типове триповерхове навчальне приміщення. З 1959 р. організовано працює навчально - виробнича бригада, в 1962 році утворилася шкільна МТС. У 1967 р. учнівська виробнича бригада виборола перше місце в області і була нагороджена призом. У 1969 р. школу занесено на районну дошку пошани, а в 1976 - на республіканську дошку пошани.
З 1977 р. школа переходить на кабінетну систему навчання. У 2005 році Гельмязівська ЗОШ взяла участь у конкурсі «100 кращих шкіл України» і стала лауреатом у номінації «Школа – соціокультурний центр села». Цього ж року школу відвідав міністр освіти С.М.Ніколаєнко.
Знаменним для школи був 2010 рік. Школа здійснила свій 75-й випуск та відсвяткувала 250-річчя з дня заснування освіти в селі. У 2013 році школа увійшла до числа «Флагманів освіти і науки України». 2015 року школа нагороджена дипломом Міністерства освіти і науки України та Національної академії педагогічних наук «За активне упровадження інноваційних технологій».
За час існування школи з її стін вийшло більше 6 тисяч випускників. Серед них багато видатних особистостей, які досягли висот і мають значні заслуги перед своїм краєм та країною: випускниця 1952 року, член спілки письменників України Коломієць Тамара Опанасівна та її брат – випускник 1957 року, заслужений журналіст України Коломієць Петро Опанасович; випускник 1954 року, заслужений артист України Авраменко Петро Іванович; випускник 1957 року, заслужений юрист України Барчан Іван Степанович; кандидат фізико-математичних наук Герасименко Іван Дмитрович; випускник 1974 року, військовий генерал-майор Братчик Сергій Борисович; випускниця 1957 року, художниця Перев’язко Жанна Кирилівна; випускник 1966 року, кандидат психологічних наук, член-кореспондент АПН директор інституту політичної психології АПН Слюсаревський Микола Миколайович; випускник 1969 року, доктор технічних наук, професор, ректор Київського національного авіаційного університету Кулик Микола Сергійович; випускник 1992 року, підполковник, заступник командира президентського полку Нехаєнко Сергій Іванович, генерал-полковник Денисенко Володимир Васильович – голова військової судової колегії, заступник голови верховного суду України.
Незважаючи на суспільні негаразди, наша школа живе повнокровним життям і, як великий корабель, наполегливо долає бурхливі хвилі життя і невпинно рухається вперед до світлої мети: виховання високоморальних, національно свідомих патріотів рідної держави.